Книги, що говорять

Проект ГО «Вір в Україну»

Олесь Гончар “Залізний острів”

Твір обов’язкової шкільної програми 11 класу української літератури начитала для соціального проекту “Книги, що говорять” волонтер Марта Левицька.
Аудіо та відеомонтування здійснив волонтер проекту Вадим Каменчук!
Твір записано за технічної підтримки радіо Люкс Fm Львів. Особливу подяку висловлюємо директору Марті Бильскій!
У «Залізному острові» поглиблюється ледь намічена в попе­редніх новелах характеристика героїв, яких бачимо вже не деся­тикласниками, а молодими людьми, які ступили перші кроки в самостійному житті. Письменник, який ніколи не вдається до будь-яких спрощень, майстерно и психологічно переконливо змальовує образ Тоні. Тоня зачарувала дітей своїми вигадками, веселою вдачею, голосом, що був як дзвіночок.

Тоня щиро покохала Віталика. Непоказного, незавидного, її Віталика. Покохала за чисту, поетичну душу, за справді чоло­вічу наполегливість, майстерність, розум, прямоту. «В усьому вона ставила його вище за себе, у його вмінні, в роботі, у здібнос­тях…». Високою поезією пройнята картина, коли Тоня затокою йде до Віталика. «- Через лимани, затоки, через усе Чорне море до тебе брела! — беззвучно сміялася Тоня». Хоч у цих словах — жартівливе перебільшення, проте в них прихований і великий смисл — кохання долає всі перешкоди. І всі добрі сили, при­рода сприяють йому. «Тоня бреде, вони (водорості) самі розхиля­ються перед нею, наче дають їй дорогу, наче знають, куди Тоня спішить». І от дівчина з Віталиком уже мчать на мотоциклі десь до моря — відпочити, розважитися, накупатись.

Далі розвивається мотив протиставлення казково прекрасної природи й залізного крейсера. О. Гончар створює живі, чарівні картини степу, і особливо моря. Ось «Тоня бризкає спроквола водою вгору, і звідти, з синього неба, білосніжні перла летять, справжнісінькі перла, блискучі, осяйні». В описі картини моря переважають світлі, яскраві, сонячні барви: суцільна голубінь, ніжно-блакитна шовковість небес, сапфірна синява.

Усе ж пов’язане з крейсером, навпаки, чорне, похмуре, вороже. Він — один-однісінький, і це вже протиставляє його розкоші літнього дня, цілого світу у взаємозв’язках та доцільній єдності й красі — бовваніє, темніє. Його стан — важка непорушність. Крейсер — сіре залізне громаддя, тло борту — брудно-сліпе. Навіть море, у міру наближення до крейсера змінюється. Це вже темна, лиснюча стихія. І ось двоє їх, двоє закоханих, на великому вій­ськовому судні.
Та трапилася біда…

Дякуємо волонтерам за прекрасну роботу!!!
Щиро,
команда ГО “ВІР в Україну”

Увага! Цей матеріал заборонено використовувати з метою отримання прибутку!

Наступний Допис

Попередній Допис

© 2022 Книги, що говорять

Theme by Anders Norén