Вірш Лесі Українки “І ти колись боролась, мов Ізраїль” шкільної програми української літератури озвучила для проекту #Книги_що_говорять волонтер Катерина Наконечка за технічної підтримки радіостудії Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка.
Аудіомонтування – волонтер проекту Оксана Радушинська.
Відеомонтаж здійснила постійний волонтер проекту Ірина Іванова.
У вірші «І ти колись боролась, мов Ізраїль…» Леся Українка використовує біблійні легенди про те, як народ ізраїльський шукав землі обітованої. Новітнім Мойсеєм поетеса побачила Богдана Хмельницького. Здавалося б, повинні запанувати мир та злагода між брата-ми-сусідами. Але «дух зрадив», і знову український народ опинився ще в більшій неволі на своїй власній землі. Провідники нації теж не змогли знайти спільної мови між собою, спільної мети — «з отарою блукали й пастухи». З болем лірична героїня запитує: «Чи довго ще, о, Господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?» Можливо, треба розсіяти народ по світу, щоб журба за рідним краєм примусила його боротися й добуватися батьківщини, тоді вона буде ріднішою? Твір ліро-епічний, сповнений риторичних запитань, які передають глибоку занепокоєність поетеси принизливим становищем свого краю й байдужістю народу.

Символічний зміст поетеса розкрила в поезії «І ти колись боролась, мов Ізраїль», де можна знайти такі рядки: «Чи довго ще, о Господи; Чи довго, ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?». Становлять вони своєрідний ключ до зрозуміння образу неволі. Персонажі творів — це люди, які забули власне коріння. Духовна сліпота стає певним лейтмотивом творчості Лесі Українки.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/i-ti-kolis-boro… Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua.
Увага! Цей матеріал заборонено використовувати з метою отримання прибутку!

Щиро,
команда ГО “ВІР в Україну”